Стаття 50. Повернення кредитів до бюджету

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Стаття 50. Повернення кредитів до бюджету

1. У разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади).

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється.

2. Органи державної податкової служби України визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.

1. Повернення кредитів до бюджету є однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням (п. 7 ч. 1 ст. 46 Кодексу). У разі надання кредитів з бюджету у їх позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, з якого були надані кошти на умовах повернення. Суб’єктами, які здійснюють державне кредитування та забезпечують повернення сум кредитів, є передусім Міністерство фінансів України (фінансові управління), а також розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Заборгованість у позичальників виникає перед бюджетом зважаючи на те, що кошти, які перераховуються їм розпорядниками бюджетних коштів згідно з договорами бюджетного кредитування, є бюджетними. Кошти надаються позичальникам із загального або спеціального фонду бюджету згідно з бюджетними призначеннями та відповідно до затвердженої бюджетної програми.

Бюджетні установи, які в бюджетному процесі наділяються правовим статусом розпорядника бюджетних коштів, не мають права надавати кредити інакше як згідно з визначеною бюджетною програмою кредитування. Бюджетна установа не має права надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету) (ч. 4 ст. 16 Кодексу). У відносинах кредитування вони реалізують повноваження, надані їм державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) щодо надання кредитів за рахунок її коштів. Кредити з бюджету надаються розпорядниками бюджетних коштів не як організаціям, які виступають у відносинах кредитування з власної волі та від власного імені, а як суб’єктам, які реалізують волю держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади) і виступають від її імені як її законні представники.

З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих коштів права кредитора та право вимагати від позичальника повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Розпорядники бюджетних коштів, уповноважені на укладання договорів кредитування з бюджету та надання коштів з бюджетів згідно з вказаними договорами, здійснюють цю діяльність із ввіреними їм коштами в межах наданої їм бюджетної компетенції. Основним суб’єктом, якому належить право вимоги від позичальника повернення коштів до відповідного бюджету, згідно з вказаними кредитами є відповідне публічне утворення (держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада). Від імені публічного утворення право вимоги повернення коштів до бюджету здійснює орган держави, уповноважений саме на ці дії.

До публічного утворення переходять права вимагати від позичальника повернути не лише кошти в розмірі кредиту, який був наданий з відповідного бюджету, а й плату за користування цим кредитом (позикою), встановлену Кабінетом Міністрів України та/ або зазначену в договорі.

На вимоги щодо погашення заборгованості, що виникла з відносин кредитування з бюджету, не поширюється позовна давність, встановлена в цивільному законодавстві щодо зобов’язань приватноправового характеру. Відносини кредитування з бюджету мають публічно-правову природу. Метою кредитування за рахунок коштів бюджету є не одержання прибутку, а підтримання на пільгових умовах тих сфер господарювання, розвиток яких входить до пріоритетів держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Отже, надання кредитів з бюджету має загальносуспільний характер. Нерозповсюдження на відносини кредитування з бюджету строків позовної давності, встановлених у Цивільному кодексі України, має метою як додатковий захист публічного утворення як власника коштів, що були виділені з відповідного бюджету, надання йому права відстрочення чи розстрочення зобов’язання з повернення коштів до бюджету, так і захист позичальників від дострокового позивання до них.

2. Органи Державної податкової служби України визначені органами стягнення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету. Незважаючи на те, що повернення кредитів до бюджету визначається однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням, кошти, що надходять до бюджету в результаті повернення кредитів, наданих з бюджету, є доходами бюджету.

Положення ч. 2 ст. 50 відповідає положенню ч. 9 ст. 17 Кодексу, згідно з яким прострочена заборгованість суб’єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) стягується за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) з такого суб’єкта господарювання органами Державної податкової служби. Органи стягнення застосовують заходи примусового характеру спрямовані на повернення до бюджету коштів, наданих на умовах кредитування, однак вони не можуть застосовувати заходи впливу, визначені п. 3 ч. 1 ст. 117 Кодексу за порушення бюджетного законодавства в частині повернення кредитів до бюджету, визначених п.26 ч. 1 ст. 116 Кодексу. Однак відповідно до ст. 121 Кодексу порушення бюджетного законодавства є підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь. Рішення про застосування заходів впливу за це порушення приймається Міністерством фінансів України, органами Державного казначейства України, органами Державної контрольно-ревізійної служби, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає чинності з дня його підписання (п. 2 ст. 118 Кодексу).