Суспільство ближніх

Любов до ближнього стала однією з основних заповідей християнства. Людина народжується як zoon politikon, істота політична[616]. Ми об’єднуємося в спільноти не через свої недоліки чи з необхідності (принаймні це не першопричина), але через свій суспільний характер[617]. Навіть щойно створений і досконалий Адам не повинен був лишатися сам: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього»[618]. Фома Аквінський на сторінках «Суми теологічної» аргументує, що й в райському саду Едемі — на стадії досконалості та невинності — людина жила «суспільним життям»[619]. Проте він іде ще далі. Людина, на його думку, для всіх є довіреною особою, тобто його розуміння — повна протилежність гоббсівському людина людині вовк. Фома — людина добра, і як істота політична він готовий робити добро й стосовно інших. Це засадничо впливає на його погляд на суспільство, а отже, і на формування (економічних) інструментів, які в ньому оперують.

Тобто якщо індивід — це істота суспільна, значить, потрібно, щоб інші люди підтримували її на шляху до досягнення власної цілі: проте найкраще це відбувається тоді, коли між людьми існує взаємна любов. ... Проте всім людям притаманно, щоб вони любили одне одного; ознака цього — що, «керуючись природним інстинктом, людина в часи скрути допоможе іншій людині» (Аристотель); навіть незнайомій, під цим варто розуміти, що вона вкаже на те, що хтось іде хибним шляхом, підбадьорить того, хто занепав духом, та інші схожі ситуації, так ніби кожна людина була б іншій людині довіреною особою і другом[620].

Далі Фома пише:

Люди навзаєм підтримують одне одного в пізнанні правди і заохочують один одного до справ божих і відмовляють від злих. Тому говориться: «Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга» (Приповісті 27:17) і «Краще двом, як одному, ... і якби вони впали, підійме одне свого друга ... А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього» (Еклезіяст 4:9-12)[621].

Проте і з таким розумінням Фома все ще бачить необхідність існування правителя, який коригуватиме вільний рух натовпу, щоб суспільство не розпалося. Фома не допускав анархії. Наступна цитата ілюструє цей факт усього в кількох реченнях. Окрім цього, його цікавило питання координування приватних інтересів одним правителем, що і є основною темою економіки.

Якщо людині притаманно жити у суспільстві разом з іншими, тоді між людьми теж повинно існувати щось, що цією множиною управлятиме. При такій великій кількості людей і в намаганнях одного індивіда діяти егоїстично у своїх приватних інтересах, людське суспільство б розпалося, якби не було нікого, хто б дбав про загальне суспільне добро, точно так, як би мало розпастися людське тіло й взагалі всяка жива істота, якби в тілі не було якоїсь спільної керівної сили, спрямованої на загальне добро всіх кінцівок[622].

І далі:

Проте люди прямують до задуманої цілі різними шляхами, як цього передбачає вже сама різність людських прагнень і поведінки. Тобто людині потрібен хтось, хто її буде направляти[623].

Отже, суспільству не потрібен ані тиран, ані централізований планувальник, а саме направляючий, правитель-керманич. Так і економіка повинна бути радше мистецтвом кермування, ніж інструментом, яким ми намагатимемося річку перенаправити чи й повністю змінити.