Мала любов: комунітаризм, благодійність та солідарність

З економічного погляду ми не можемо не згадати факт, що на початку церква жила в очікуванні швидкого кінця світу в певній спільноті, у якій діяли закони спільного користування та спільної власності:

А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. ... А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з статку свого за своє, але в них усе спільним було.

... Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав[562].

Пізніше схожий спосіб власності переймають різні монастирі, а часом і якісь християнські міста (наприклад, чеське містечко Табор під час гуситських воєн). Як ідея добровільного й глибоко релігійного комунітаризму переросла в атеїстичний комунізм — це вже питання само по собі. У будь-якому разі комуністи перейняли цю ідею саме з християнства. Тим не менше, як бачимо з історії, марксистська комуністична думка виявилася неспроможною запропонувати реальну альтернативу капіталізму.

Подібні повідомлення про комунітаризм ми знаємо і з численних відсилань до «дому Прісцилли й Аквіли»[563]. Перше покоління християн хотіло сформувати «альтернативне суспільство, яке хотіло відділитися від домінантного панівного суспільства, як тільки це було можливо»[564]. Ці місцеві зібрання[565] прославляли під час вечері Господа[566]й збирали гроші для бідних[567].

Chantas у перекладі з латинської означає «любов». У Новому Завіті використовується кілька слів замість сучасного одного: грецьке agape (божа любов) відрізнялося від eros (сексуальна любов, порив, потяг), stergein (родинна любов) іfilia (дружня любов)[568].

Chantas було чимось на кшталт суспільної любові, співчуття. Аж навіть хочеться сказати «мала любов». Так само як у фізиці ми знаємо кілька типів сили, з яких гравітаційна сила є найслабшою (порівняно з іншими силами майже непомітна), проте її дія поширюється на дуже великі відстані. Тобто гравітація подібна до благодійності (сharitas) в тому, що в обох випадках ідеться про слабку любов, яку складно помітити, особливо порівняно з іншими (бурхливими й сконцентрованими на одній чи двох особах). Проте так само, як і гравітаційна сила, charitas об’єднує в одне ціле великі об’єкти, у нашому випадку суспільства.

І хоча про найдавніші традиції милосердя чи солідарності ми знаємо ще зі Старого Завіту[569], Новий Завіт розвиває їх ще більше. «Надлишки, які людині були більше не потрібні, вона мала роздати як милостиню, а не зберігати як скарби»[570]. А в деяких випадках Новий Завіт заходить ще далі: «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте», — говорить Ісус своїм послідовникам, закликаючи їх: «Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!»[571]

Тим не менше перерозподіл мав би робитися з хорошими намірами й добровільно. Святий Павло пише: «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!»[572]

Рівність у перерозподілі описує апостол Павло в одній із цитат, в якій ідеться про те, щоб віряни з однієї церкви допомагали одне одному.

Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Часу теперішнього ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була, як написано: Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі[573].

А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду. А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму[574].

Так би мала працювати соціальна мережа всередині церкви. Однак про поширення цієї системи на все суспільство, де в Павла не було гарантії, що отриманими грошима будуть правильно розпоряджатися, взагалі не йшлося. Гроші надсилали лише в ті місця, де в них була нагальна потреба. Зараз же давайте швидко поглянемо на розвиток економічного духу в пізнішій, переважно християнській Європі.