Сікеру пий — так світові судилось

Як Енкіду став частиною цивілізованого суспільства? На початку зміни була пастка, яку для нього підготував Гільгамеш, у вигляді блудниці Шамхат, яка повинна була «втіху ... (дати) йому, тіло жіноче»[49]. Через шість днів і сім ночей пізнавання її Енкіду встає, і вже все інакше...

Коли ж натішився вдосталь,

До звірини звернув лице він.

Уздрівши Енкіду, втекли газелі,

Степова звірина тіла його уникала.

Підхопився Енкіду, — ослабли м’язи[50],

Вклякли ноги, — і звірі пішли від нього.

Змирився Енкіду, — не побіжить, як бувало![51]

Та став він мудріший і розумом глибший.[52]

Після цього Енкіду втрачає свою тваринну природність, оскільки «стануть чужі йому звірі, що з ним виростали в пустелі»[53]. Його приводять у місто, одягають, подають хліб і сікеру:

Їж хліб, Енкіду, — так личить жити,

Сікеру пий — так світу судилось![54]

Так поступово дійшло до того, що Енкіду «уподібнився людям»[55]. Енкіду влився в (спеціалізоване) суспільство, яке запропонувало йому те, чого природа в її необробленому вигляді йому ніколи б не змогла дати. Він переселився з природи за мури. Став людиною. І зміна ця — незворотна, Енкіду більше ніколи не зможе повернутися до свого колишнього життя, оскільки «степова звірина тіла його уникала»[56]. Природа більше ніколи не прийме назад людину, яка покинула її лоно. Природа, звідки колись (людина) вийшла, залишається зовні за мурами. Відтепер вона буде йому чужою і радше ворожою»[57].

Отже, Енкіду стає розумнішим, проте розплачується за це втратою гармонії — і з природою, і зі своєю натурою. Схожий мотив пізнання (чи то вже морального, чи технічного), отриманого ціною обміну за гармонію, ми знаходимо в усіх трьох базових формативних культурах нашої західної цивілізації — тобто і в юдеїв (надкушування яблука з Дерева пізнання й вигнання з Раю) і греків (Прометей дарує людям technai, пізнання, а боги за це спускають на землю Пандору зі скринькою зла та нещасть, яка й порушує стару гармонію). До цього ми ще повернемося в другій частині книги.

Найстаріший епос, що зберігся до наших днів, у доволі імпліцитний спосіб дає нам дуже цінні підказки на прикладі переходу Енкіду зі стану тваринного до стану людського. Зокрема пояснює, у чому первісні культури вбачали початок цивілізації. Цей перехід відображає відмінності між людьми й тваринами, чи ще краще дикунами. «Епос...» непомітно описує акт створення, пробудження людини. Ми стаємо свідками емансипації людяності з тварини, подібно до того, як з каменя народжується скульптура. Зі стану первинного неопосередкованого використання природи лише задля індивідуального задоволення своїх потреб без жодних спроб змінити її Енкіду переїздить у місто — прототип цивілізації та життя в штучному середовищі поза природою. «І звідтоді він буде жити в місті, у світі, створеному людьми; житиме там довго, безпечно й комфортно, харчуватиметься хлібом і сікерою — дивовижними харчами, які приготували дбайливі людські руки»[58].