Приборкування дикого зла й прообрази невидимої руки ринку

Повернімося ще раз до олюднення дикого Енкіду, тобто до процесу, який, маючи хоч трішки фантазії, можна сприймати за первозародок принципу невидимої руки ринку, а отже, й паралелі з однією із центральних схем економічної теорії.

Енкіду був непереможним страховиськом для всіх людей, нищив їм урожай, перешкоджав полювати, не давав обробляти землю. Словами одного із потерпілих мисливців:

Страшусь його я, підступитись не смію!

Я вирию ями — він їх засипле,

Я пастки наставлю — він їх понищить,

Звірину степову мені з рук забирає,

Він мені в степу не дає трудитись![83]

Хай там як, після його олюднення настає кардинальна зміна:

Пастухи вночі спочивали.

Левів долав і вовків змагав він —

Великі пастирі спали:

Енкіду — на варті, муж невсипущий[84].

У результаті окультурення, «доместикації» Енкіду людство приборкало неконтрольоване дике й хаотичне зло, яке раніше принципово лише шкодило й працювало проти добробуту міста. Енкіду нищив (зовнішню, за мурами) діяльність міста. А згодом його загнуздали, відтоді він воює на боці цивілізації проти природи, природності, природного стану речей. Цей момент має дуже важливу для економістів інтерпретацію. Енкіду робив шкоду й ніхто не міг його перемогти. Проте з допомогою пастки це зло вдалося перенаправити в інше русло, і тепер воно активно допомагає цивілізації.

Ідеться, звісно ж, про образ поганої «в-родженої» природи людини (наприклад, егоїзм, піднесення власних інтересів над інтересами ближнього). Енкіду не можна перемогти, проте його можна використати для служіння добру. Схожий мотив прочитується і в словосполученні, яке виникне тисячоліттями пізніше, і його навіть неекономісти вважатимуть основоположною ідеєю економіки: невидима рука ринку. Інколи простіше чорта — тобто зло — запрягти в плуг, аніж з ним боротися. Замість того, щоб генерувати величезну енергію для боротьби зі злом, краще використати його власну енергію для досягнення потрібних нам цілей; побудувати на бурхливій річці млин замість того, щоб марно намагатися перекрити потік. Точно так діяв і святий Прокіп у одній із найдавніших чеських легенд[85]. Згідно з нею, святий Прокіп корчував ліс (!) та обробляв розчищену таким чином землю (тобто цивілізував природу), і якось люди побачили, що він оре дияволом, запряженим у плуг[86]. Тобто Прокіп умів порозумітися з небезпечними силами зла, які наганяють страх на звичайну людину. Він дуже добре усвідомив, що розумніше й вигідніше правильно використовувати стихійні хаотичні сили зла, аніж марно, як Сізіф, намагатися їх приборкати, знешкодити й знищити. До певної міри він навіть був обізнаний із «прокляттям» зла, про яке в трагедії Ґете «Фауст» говорить диявол Мефістофель:

Я — тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого[87].

Майкл Новак аналізує проблему перетворення зла в продуктивну силу в своїй книзі «Дух демократичного капіталізму»[88]. За його словами, лише демократичний капіталізм, на відміну від усіх інших альтернативних систем — часто утопічних — зрозумів, наскільки глибоко в душі людини прижилася природа зла, й усвідомив, що викорінити цей «гріх» не під силу жодній із наявних систем. Система демократичного капіталізму може «цей гріх підкорити — тобто перенаправите його енергію в продуктивну силу (і так найкраще помститися Сатані)[89].

Схожий приклад (перетворення чогось тваринно-дикого та не-культивованого в здобуток цивілізації) використовує в своєму вченні й Фома Аквінський. Кількома століттями пізніше ця думка вже повністю емансипується в Мандевіля та його «Байці про бджіл, або приватні вади — суспільні вигоди». Економічні й політичні аспекти цієї думки — часто незаслужено — приписують Адамові Сміту. Ідея, завдяки якій він став відомим у всьому світі, говорить про суспільне добро, яке проростає на благо всіх з егоїзму м’ясника, який прагне заробити та отримати прибуток[90]. Однак Сміт стоїть на позиції набагато прогресивнішій та критичнішій, аніж сьогодні зазвичай вчать і вірять. І до цього ми перейдемо трохи згодом.

Тут не можна опустити одне незначне спостереження. У легенді про святого Прокопа лише святий володів достатньою трансформаційною силою, щоб запрягти зло й переламати його, змусити служити на користь загального блага[91]. У наш час цю здатність присуджують невидимій руці ринку. У сюжеті про Гільгамеша дике зло змогла перенаправити в продуктивне русло повія[92]. Тож, здається, невидима рука ринку отримала собі в придане й цю історичну спадщину — жити між двох крайнощів: святого й проститутки.