Десакралізація природи

Окрім десакралізації героя, у Старому Завіті зроблено акцент ще й на десакралізації природи[149]. Природа — це Божий витвір, і хоч вона має в собі божественні риси, проте вже не залежить від настрою різних божеств, як ми це спостерігаємо, наприклад, у «Епосі про Гільгамеша»[150]. Проте десакралізація не означає заклик до розорення чи, можливо, осквернення, людина мала піклуватися про природу (див. притчу про сад Едем чи символіку називання тварин). Такий захист і опіка над природою пов’язані й з ідеєю прогресу, яку ми розбирали на початку цього розділу. Адже при лінійному сприйнятті часу просто сама набивається думка про передачу спадку майбутнім поколінням. «Юдаїзм позитивно розцінює економічний розвиток, а природа йому підпорядковується. Хай там як, зростання обов’язково повинно мати свої ліміти. Потрібно брати до уваги потреби майбутніх поколінь. Зрештою, все людство стоїть на варті Божого світу. Тому марнування природних ресурсів — природних чи державних — суворо заборонене»[151].