Свобода номадів та зв’язаність міст

У контексті звільнення з єврейського рабства ключовою цінністю в єврейському світогляді стає свобода та відповідальність. Євреї, первісно номадське кочове плем’я, перш за все цінували розкутість та виростали в постійній свободі руху. Вони віддавали перевагу саме такому стилю життя перед осілим сільськогосподарським життям міським, який, їм здавалося, зв’язує їх[230]. Євреї були пастухами — а сільськогосподарське життя вимагає осісти на одному місці.

Єврейський ідеал — це райський сад Едем, а не місто[231]. Гребування міською цивілізацією чи тенденція бачити в ній огріхи та спосіб життя, який зв’язує їх, виражається в Старому Завіті різними натяками та недомовками в багатьох місцях. Будівництву славнозвісної вавилонської вежі передує преамбула: «І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі»[232]. Авраам вибирає собі пасовища, тоді як Лот осідає в (на жаль, грішних) містах Содомі та Гоморрі[233]. Численні натяки з’являються навіть у «Пісні пісень», де коханці можуть насолоджуватися своєю любов’ю в садах та винарнях за містом, тоді як епізоди, які розігруються в місті, справляють гнітюче враження.

Мандрівний єврейський етос досить часто починається з Авраама, який залишив халдейське місто Ур через наказ Господа: «І промовив Господь до Авраама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу»[234]. Уміння бути мобільним, не сковувати себе багатством — дуже цінна характеристика. Такий спосіб життя несе за собою, ясна річ, величезні економічні наслідки. По-перше, таке суспільство поєднували набагато тісніші зв’язки, де нікому б і на думку не спало почати сумніватися, що всі залежать один від одного й всі разом залежать від свого Господа. По-друге, їхні часті подорожі також передбачали, що людина не може мати більше, ніж вона здатна забрати з собою, накопичення матеріальних статків не мало особливої ваги — саме тому, що фізична вага (маса) речей прив’язує до одного місця.

До того ж вони чудово розуміли двосторонність тонкого зв’язку між власником і власністю. Матеріальні статки, які нам належать, до певної міри володіють нами й зв’язують нас. Якщо ми колись звикнемо до певного матеріального комфорту, потім буває дуже складно з ним розлучитися, піднятися й іти далі. Ми знаходимо дилему свободи й комфорту ще в історії з пустелі Синай. Після того, як ізраїльтян вивели з єгипетського рабства, вони починають ремствувати на Мойсея:

А збиранина, що була серед нього, стала вередувати, і також Ізраїлеві сини стали плакати з ними та говорити: Хто нагодує нас м’ясом?

Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті задарма, огірки, дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша в’яне, немає нічого, тільки манна нам перед очима[235].

Один із найбільших подвигів Мойсея полягав у тому, що йому вдалося пояснити своєму народу раз і назавжди, що краще лишатися голодним і вільним, аніж стати рабом з «їжею задурно»[236]. Якщо вже ми згадали про «обід на дурняк», то варто пам’ятати, що весь народ був переконаний, що отримує їжу задарма, і ніхто не здогадався, що ця безкоштовність коштувала їм їхньої власної свободи, а до певної міри й життя загалом.