Фомівське оспівування реальності

Новоплатонівське мислення облюбувало собі ідею підйому до Божого незмінного буття через ступінчасту ієрархію, упорядковану більш-менш відповідно до пов’язаності з матеріальним. Проте Фома Аквінський вважає інакше: «Усе, що існує — чи вже воно живе чи неживе, матеріальне чи духовне, досконале чи вбоге, чи навіть хай воно хороше чи погане ! усе, що повинно бути, мене ставить у пряму конфронтацію з прапочатковою сутністю Бога. Цей світ — не просто хороший, він священний»[583]. Фома вчить нас з величезною повагою поводитися з усім створеним; позитивно ставитися до всього, що існує. Кажучи словами Фоми Аквінського: «Саме буття слід назвати добром»[584]. Бог є у всіх речах[585]. З онтологічного погляду, Фома Аквінський розумів матеріальний світ як світ абсолютно реальний, цей світ не був для нього примарою, тінню, пасткою, випробувальним майданчиком зла, недосконалим гуртом розігріву перед виступом світу справжнього | як би ми це могли знайти в словах екстремальних платоністів та августинців. Фома не бачив нічого безглуздого в тому, щоб вирішувати проблеми цього світу[586]. Аквінський у своєму позитивному ставленні до матеріального зайшов ще далі, ніж Аристотель. Аристотель стверджував, що світ було створено Богом з 0о-існуючої матерії, яка була не суб'єктом Божого творіння, а матерією, з якої Бог лише створив окремі речі. Фома, цілком у дусі юдаїстського вчення, лишається переконаним, що і цю «праматерію» створив Бог, і що й вона | це витвір хорошого Божого творіння[587]. «Кожне бо Боже твориво добре»[588]. Аквінський сперечається з твердженням Августина, що «щоб душа могла стати щасливою, їй потрібно відокремитися від усього тілесного»[589], протиставляючи цьому свою думку, що душа, відділена від тіла, не схожа на Бога ні більше, ні менше, ніж душа в тілі. Тобто тілесність не повинна бути негативною, Фома її захищає.

Це, на перший погляд, другорядне питання веде за собою далекоглядні наслідки, зокрема й для економіки. Якщо Бог творив світ з нічого, ex тШЬ, тоді й матерія мала би бути добрим Божим творінням. З цього погляду матерія, реальність і цей світ становлять добро — тобто варто ними займатися, покращувати їх. Сьогодні ж ми, здається, впали в трохи іншу крайність — нами керує надмірна увага до всього зовнішнього, ми зовсім забуваємо піклуватися про власну душу (як пише, мабуть, найвідоміший чеський філософ ХХ сторіччя Ян Паточка). Часи дофомівські характеризуються тенденцією абсолютно протилежною. І цей поворот на 180° — цікавий, тому що було б непогано уникати обох крайнощів. Як пише біограф Фоми Честертон, «Бог створив людину так, що вона здатна вступати в зв’язок з реальністю, а що з’єднав Бог, людині не дано розлучити»[590]. У поданні Фоми Аквінського ми споглядаємо дещо, що можна було б назвати благословенням та емансипацією звичного нам сьогодні сприйняття економічної поведінки.