Міфи, історії й зарозуміла наука

Наївно було би вважати, що економічні пошуки почалися тільки з приходом наукової епохи. Спершу люди пояснювали навколишній світ за допомогою міфів і віри; сьогодні цю роль взяла на себе наука. Щоб зрозуміти уявлення наших давніх предків про економіку, варто зануритися в їхню міфологію й філософію. Якраз про це й буде ця книга: ми спробуємо в ній відшукати сліди економічної думки в давніх міфах та навпаки — знайти міфи в сучасній економіці.

Початком розвитку останньої вважають вихід книги Адама Сміта «Багатство народів», тобто 1776 рік. Наша епоха постмодерну (яка все-таки помітно поступливіша, ніж новітня наукова епоха[4]) не відмовляється зважати на минуле й добре усвідомлює силу історії (історичне навантаження), міфології, релігії та розповіді. «Зникають кордони між історією науки, її філософією і самою наукою, а також між наукою і ненаукою»[5]. Саме тому ми зануримося в історію так глибоко, як тільки нам дозволяє писемна спадщина нашої цивілізації. Ми віднайдемо перші сліди економічної думки в епосі про шумерського царя Гільгамеша, подивимося, яких поглядів в економічних питаннях дотримувалися євреї, християни, античні й середньовічні мислителі. Ретельно досліджуватимемо й вчення тих, кого вважають засновниками сучасної економіки в часи відносно нещодавні.

Усупереч загальній думці, за якою вивчення історії цієї галузі — це нікому не потрібний огляд спроб та помилок чи глухих кутів (з яких лише нам вдалося вийти), йдеться про якнайширший спектр тем, які пропонує економіка. Окрім історії, у нас більше нічого немає. Історія думки пропонує нам можливість утекти від інтелектуального спорожніння, яке нав’язує сучасність, допомагає бачити крізь інтелектуальний стиль епохи та ступити кілька кроків назад.

Повертатися до старих історій корисно не лише історикам і не лише заради того, щоб краще зрозуміти хід думок наших предків. Історії не втрачають своєї сили й тоді, коли з’являється історія нова, що заміняє попередню чи перевертає її з ніг на голову. Прикладом може бути, мабуть, найвідоміша в історії суперечка між геоцентричним і геліоцентричним поглядами. Як відомо, переміг геліоцентричний погляд, проте ми досі по-геоцентричному говоримо, що сонце сходить і заходить. Нашими основними орієнтирами в світі є схід і захід. Хоча насправді немає ніякого сходу й заходу. Якщо щось і сходить, то це наша Земля, й аж ніяк не Сонце. Сонце не обертається навколо Землі; це Земля обертається навколо Сонця — принаймні так нам стверджують.

До того ж, усі ці старі історії, образи та архетипи, про які згадуватимемо в першій частині книги, все ще з нами й долучаються до формування нашого ставлення до світу й того, як ми сприймаємо самих себе. Або ж, як говорить К.-Ґ. Юнг: «Справжня історія духу ховається не по вчених книгах, а в живому душевному організмі кожної людини»[6].