І прости нам борги наші

Як не дивно, велика частина саме християнського вчення заснована на економічній термінології та використовує економічний і соціальний контексти. Мабуть, найважливіше поєднання християнства й економіки ми знайдемо в продовженні Ісусової молитви[468]: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»[469]. У новозавітній грецькій мові (як в арамійській, латинській чи, зрештою, і в сучасній німецькій) слово вина, борг уживається також у значенні гріх[470].

У цьому значенні ці слова — вина, борг — справляють набагато сильніше враження на сучасну людину, ніж уже дещо далекі терміни гріх, грішник. Дослівний переклад молитви «Отче наш» звучить як «і прости нам наші борги...».

Однак Ісус говорив про дещо глибше. Люди, борг яких на той час виріс настільки, що вони вже не могли сплачувати його, ставали «борговими рабами»[471]. У Старому Завіті знайдемо досить широкі пасажі, які описують увесь концепт звільнення боргових рабів[472]. У Новому Завіті цей суспільний устрій набуває ще вищого й принциповішого рівня. Таким рабам (тобто людям, котрі, як сьогодні би ми сказали, збанкрутували) не лишалося нічого іншого, ніж чекати на рік милості[473] або на месію. Тобто когось, хто б заплатив викуп за тих, хто потрапив у рабство, хто б узяв їхній борг/гріх на свої плечі, тому що самі вони вже впали під його непосильною тяжкістю, потрапили в боргову пастку й у них немає жодного шансу відкупитися самим. За цих людей треба було заплатити, відкупити їх чи, сучасною термінологією, хтось повинен був внести за них заставу. Прощення (вини, боргів, гріхів) — це ключовий елемент християнства, яким воно виділяється з-поміж інших основних релігійних течій. Ісус прийшов нас купити, викупити[474], відкупити з кабали гріхів, боргів — «душу свою дати на викуп за багатьох»[475]. «Маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його»[476]. І далі: «в якім маємо відкуплення і прощення гріхів»[477]. Для єврейського суспільства, яке звикло до концепту заміщувального жертвоприношення тварин (наприклад, великодній баранець), призначалася ось ця фраза:

«І не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку»[478].